Подорож країною журналістів

У нашому житті є надзвичайно багато можливостей для молоді, шкода, що не всі знають про них. Зазвичай, люди використовують соціальні мережі для спілкування з товаришами або, щоб пограти в ігри. Ми навіть і не підозрюємо, що соціальні мережі нам надають великі можливості та шанси для свого самовдосконалення, для реалізації своїх мрій.

Я, Лебедь Ярослава, студентка 2 курсу Державного вищого навчального закладу «Нововолинський електромеханічний коледж» спеціальності «Комп’ютерна інженерія», навіть не мріяла побувати на телебаченні в студії телеканалу «1+1», поспілкуватисія з відомими телевізійниками, журналістами, але одного разу…

Читаючи різноманітні пости Вконтакті, я натрапила на конкурс “Юні журналісти”. Прочитавши умови та можливості, які відкриваються для мене після конкурсу, я вирішила подати заявку та відправити свою роботу. Минали дні, а моя заявка лишалася нерозглянутою, от і я втратила усю надію. Жила своїм життям, навіть і не згадуючи про конкурс. Та коли була учасницею обміну студентів ( їздили зі студентами Нововолинського електромеханічного коледжу в Новоград – Волинський промислово-економічний технікум), до мене зателефонували організатори конкурсу та повідомили, що я пройшла у 20-ку і мені потрібно з’явитися 2 грудня в м. Київ для офіційної реєстрації та мандрівки країною «Вільно Academy».

Якщо мене спитають: “Чого ти навчилася?” – я відповім: «Я просто набралась досвіду, отримала надзвичайні емоції, відчула себе маленькою частинкою великого міста. У мене з’явилась ціль та мета, жага до самовдосконалення та бажання приносити користь суспільству».

Як так?

“Вільно Шлях” – не тренінг, не майстер-клас, не якісь уроки чи лекції.

Я би сказала, що це можливості, які вдалося побачити. Це спроба відчути себе журналістом. І буду відверта: мені це надзвичайно сподобалось

  • Якщо про початок…

Приїхала до Києва ще о 5-тій ранку, а початок нашого заходу лише о 9:30. Уже з перших хвилин у Києві, на вокзалі, якось помітила, що Київ живе своїм життям, всі кудись біжать, спішать, метушаться.

У мене була незапланова екскурсія ранковим Києвом. Тож, надто сонна, але підсвідомо задоволена тим, що в столиці, гуляла засніженим ранковим містом.

  • Про “Вільно Шлях”…

Чому я сказала, що це “можливості”?

У моєму записнику не з’явилося жодного запису з якимись порадами чи правилами, але натомість:

Я поспілкувалася з Іриною Гуляєвою, яка розповіла про своє життя, про те, як стала працювати в сфері журналістики, як потрапила на телебачення, як отримала змогу керувати своїм каналом, і взагалі, як із дівчинки з села перетворилась на справжню бізнес-woman.

  • Ми відвідали телевізійні компанії “1+1 Медіа”.

Я й не думала, що мені там сподобається, але, починаючи від атмосфери й закінчуючи ремонтом та сучасним, крутим обладнанням, мене все вразило.

Як виявилося, екскурсії там проводять лише для школярів як профорієнтаційні, але ми стали винятком.

Не пам’ятаю, скільки там поверхів…7 наче, але без ліфта. Зате на сходинках є позначки з кілокалоріями, які втрачаєш, коли їх проходиш. Мотивувало:)
Ми були у новинних редакціях: і “ТСН”, і “Сніданок”, у монтажних кімнатах + там, де знімають випуски новин.

Бачили у новинах “ТСН” 3D-графіку? Це завдяки крутому, коштовному й великому монітору, якого в Україні більше ні в кого немає.

Примітка: дівчина (Женя), яка нам проводила екскурсію, навчається на 3 курсі і вже рік працює на “1+1”. А ви ще жалієтесь, що немає можливості? Наприклад, для “Голосу країни” додатково шукають близько 300 журналістів для роботи над цим проектом…)

  • Ще ми побували в “Країні FM”.

От тут для мене стало відкриттям те, що у нас в Україні новини для радіо пишуться в он-лайн режимі, а в Європі запис ведеться за хвилин 15 до нього.

На радіо вирішили розвіяти трохи наших міфів про нього, а точніше про те, яким його показують у новинах. Не знаю з яких причин, але саме мені випала можливість записати свій голос. Скажу відверто – емоції в цей момент мене переповнювали.

  • Мирослава Гонгадзе

Ще коли я побачила програмку, то цей пункт став найбажанішим.

Про Мирославу Гонгадзе читала вже давно і весь час захоплювалася нею, мабуть, більше як жінкою, ніж журналістом, бо після 2000-чного року її життя надто змінилося, але вона не зламалася, а продовжила і жити, і працювати, і займатися небезпечним, довгим та важким розслідуванням вбивства чоловіка.

Зараз вона з 2001 року разом з дітьми живе та працює журналістом у Вашингтоні на “Голосі Америки”.

З Мирославою спілкувалися через скайп, але з перших хвилин наче відчувалося, що вона сидить разом з нами.

Говорили й про касетний скандал (у неї і досі сльози на очах при згадуванні того часу, хоча й посміхається), про її роботу в Америці, зміну журналістики в Україні після революції гідності, про Україну очима американців, про проблему цензури в Україні та власників телеканалів…

Ще при знайомстві з учасниками заходу, а їх було відібрано 20 із 1000 заяв із усієї України, нас запитували: “Навіщо ви тут?”.

У кожного були якісь такі конкретні цілі та бажання, а я просто не могла повірити, що це не сон.

Ми двічі заповнювали анкети, де питання були ідентичні, першу ми заповнили при реєстрації, а другу –  наприкінці програми –  і наші відповіді значно відрізнялися.

Ще 3-м дівчаткам вручили сертифікати, які дають можливість навчатися в компанії ТСН, і я дуже рада, що потрапила до тієї трійки. Ще надзвичайно порадувало мене те, що на ТСН потребують спеціалістів у сфері ІТ-технологій  – а отже мої можливості, як майбутнього ІТ-шника, значно зросли.

Тож не сидіть «Вконтакті» просто так, не витрачайте свій час на непотрібні речі, не втрачайте можливості, цікавтеся життям, знайомтеся з конкурсами, відвідуйте тренінги, проходьте різноманітні он-лайн курси.

 Ярослава Лебедь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *